Eпістолярна комунікація Лесі Українки крізь призму її автокоментарів

Анотація

У статті окреслено особливості епістолярної комунікації, встановлено найвиразніші ознаки епістолярної комунікації кінця ХІХ – початку ХХ ст., визначено диференційні риси комунікативної діяльності Лесі Українки за допомогою численних автокоментарів у її листах; основну увагу зосереджено на об’єктивних і суб’єктивних передумовах створення її епістолярних текстів (умовах, часі, місці, мотивації) і перебігові епістолярних діалогів із різними адресатами (їх ритмічності / аритмічності, перервах, причинах мовчання, самооцінках епістолярної мовотворчості); з’ясовано обсяг основних термінолексем на позначення процесу листування, до яких належать насамперед, із різною частотністю експлікації, лексеми листування / переписка; встановлено синонімічний ряд різнорідних стилістично лексем, актуалізованих в ідіостилі Лесі Українки для номінації різних видів кореспонденцій (графійка, діаріуш, закритка, епістолія, картка, карточка, книга, кореспонденція, лист, листище, листок, листочок, манускрипт, одкритка, одписка, послание, послання, слівце, слово).

Ключові слова: епістолярний текст, лист, листування, автокоментар.

Посилання